Неправильные беженцы
Jun. 13th, 2022 11:32 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
ratomira Кто-то спрашивал, как травят в ФБ, и что там за "белые польта"? Вот пример девушка описывает ниже. (Опять же, все справляются со стрессом от войны по-разному, поэтому не надо никого судить: никто не виноват в том, что сейчас происходит. В войне виноваты только россияне, чтоб они все подохли там побыстрее, бляди. А на своих же набрасываться - это глупо. Почему люди должны извиняться, что они не под бомбежками сидят?)
Будемо знайомі, це я - неправильна переселенка і "біженка" в лапках. Це про мене ви читали купу обурених постів. Бо це я припхалася в евакуацію на хорошій машині, з новим телефоном і в модних шмотках. І це я нахабно сиділа по рестораціях Львова та Трускавця. Щоправда без надутих губ, не практикую, але з брендовою шкіряною сумкою, а за певний час - навіть зі свіже пофарбованим волоссям. Паскуда така.
Чомусь 24 лютого між пакуванням валізи, пошуком пального і спробами перебороти шок я не встигла швиденько кудись подіти свою машину і знайти замість неї якусь вбиту таратайку, щоб їхати як правильна біженка.
І позичити в когось старі діряві лахи, щоб справляти справді гнітюче враження - не встигла. Довелося їхати в тому, що було в шафі. Телефон новий купила за пару тижнів до того, бо старий здох. Не додумалася його викинути, щоб нікого не дратувати.
Улюблену сумку відомого дизайнера і нескромного жовтого кольору взяла з собою, як я могла. Справжня ж біженка мала бути з клумачком із рядна, мабуть. І боса. І зарюмсана. Хоча зарюмсана я таки була час від часу, але хто ж то бачив...
Одного разу я сиділа в кафе з тою таки пихатою жовтою сумкою і зі свого нового телефону вирішувала таке питання... що в певний момент довелося вийти на вулицю. Щоб люди, з якими я сиділа в кафе, не бачили, як я плачу. Я стояла на ганку кафе, в самісінькому центрі Львова, в хорошому пальті, з модною сумкою, з новим телефоном в руках і ревіла. Ніхто не зупинився біля мене, ніхто не спитав, чим допомогти (і не треба було, я сама впоралася). Мабуть, я була надто добре вдягнена, щоб хтось повірив, що мені боляче.
Мабуть, люди думають, що добре вдягненим особам не буває боляче. Що від думки, що машина - це, можливо, єдине майно, яке в тебе лишилося, має бути дуже весело. Що від розуміння, що комусь ще гірше (і справді, гірше, і набагато) перестаєш відчувати втрату всього свого нормального життя. Якщо що, плакала я на ганку кафе не над своєю бідою. Над чужою.
І якщо що, жодної копійки, жодної пільги чи знижки я не отримала від держави як переселенка. Я і не реєструвалася навіть як ВПО. Щоб ви не переймалися, що то з ваших податків пофарбоване моє волосся. Все, що я заробляю з 24 лютого, відправляється ЗСУ. Все, до копійки. Нікого не закликаю так робити, не у всіх є така можливість, але я роблю так.
І від лементу про неправильних біженців з ситими пиками, на дорогих тачках і з діамантами у вухах - вже нудить. Ви ніколи не знаєте, що кому з них довелося пережити і як вони допомагають.
